Екс-нардеп Ірина Фаріон: мене ображає, що 30% жінок мають бути у виборчих політичних списках

Екс-нардеп Ірина Фаріон: мене ображає, що 30% жінок мають бути у виборчих політичних списках

Вона вважає, що фемінізм в такому гіпертрофованому варіанті, який зараз відбувається, не має у нас жодного природного коріння.

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» українська політична та громадська діячка, народний депутат Верховної Ради 2012-2014 років та член ВО «Свобода» Ірина Фаріон розповіла про своє ставлення до Володимира Зеленського та Петра Порошенка, націоналістичну ідею та український фемінізм.

На вашу думку, хто більше благо, а хто менше зло для України: Порошенко чи Зеленський? 

На тему меншого зла це дуже класно сказав Стус: «Нема меншого и більшого зла».

Але якщо немає нічого третього…

Ні, третє завжди є. Просто будете дивитися і не будете бачити. Будете слухати, не будете чути, будете шукати для себе дивну аргументацію. 

А для вас це абсолютно тотожні якісь персоналії.

Для мене це абсолютно тотожні персоналії, що Порошенко, що Зеленський. 

За якою ознакою?

За ознакою світоглядною. 

Що не так? Головна вада.

Мінський формат.

Зеленський від нього не в захваті.

О, молодєц мальчік. Мінський формат ОРДЛО, оживлення Медведчука, абсолютно програний інформаційний простір, це катастрофа. Паразитування на націоналістичній ідеї. 

А чому саме паразитування?

Тому що це перевдягання, це травестія, одягнутися у вишиванки — це не означає бути у вишиванках. Тому він і програв. Тому переміг Зеленський. Тому що він бреше. Тому народ пішов і назло, як підліток, і назло пішов проголосував за це, за цього блазня. Це нервовий зрив нації, який можна вмотивувати тою трагедією, яку нація пережила на Майдані.

І тим спохабленням цінностей, які зробив Порошенко під час Майдану. Коли Верховна Рада голосує за постанову, за мою постанову 23 лютого 2014 року про присвоєння Героїв України полеглим Небесній сотні і він, той на букву По, не підписує це впродовж року, бо це ж його прерогатива, президент дає звання Героїв. Рік він не підписує і я розумію, чому, тому що це Фаріон, а Фаріон — це «Свобода».

Він це рік не підписує, поки родичі Героїв Небесної сотні на Інституцькій за рік не приходять і від нього це не виривають. І він тоді йде в адміністрацію, приходе до них і подає цей бланк.

Він не підписував, тому що це була не його ініціатива?

Так, це була не його ініціатива, це один із. Друге, у нього було завдання максимально це нівелювати. І він це нівелював, він обвалив Майдан, він фарисействував, він оббрехав, він зробив гірше, ніж це можна собі уявити, це гірше ніж Янукович. Бо Янукович — це зек, це все, це дно, це мінус у всьому. А це брехло.

Ви розумієте, коли я приходжу у Верховну Раду і йду до ного з шоколадкою, де написано російською мовою, бо закон Ківалова-Колісніченка, і я питаю його, для чого ви це робите, для чого ви втілюєте в життя закон Путіна? Це ж не є закон Ківалова-Колісниченка, це закон же написали в Москві. А він дивиться мені в очі і каже: «це не російською мовою написано, це українською».

Розумієте, є людина, яка в живі очі бреше. Це просто неосяжні речі. Тобто як діти вчаться по закордонах, один його син скаче в Лондоні «з рускоязичними». Далі, найстрашніше, ми збираємо підписи у Верховній Раді, щоб скасувати закон Ківалова-Колісніченка, тому що це той закон, який формує духовну ауру нації. Путін знав, як нищити державу.

Це ще від часів Макіавеллі, який каже: «Хочете завоювати якесь панство? Без входження в це панство зі своєю мовою ви це панство не завоюєте. Тому що мова — це спосіб мислення». Крапка. Далі, що ми робимо. Ми скасовуємо закон Ківалова-Колісніченка 23 лютого о 13-й годині, постанова В’ячеслава Кириленка. Дякую йому за це. А приписують це ніби мені.

Хоча була б моя постанова, але я від неї відмовилася. Ми проголосуємо той закон, і що робить Турчинов? Турчинов того закону не підписує. Що ми робимо далі, який наступний шлях? Наступний шлях — звернутися до Конституційного суду. Щоб звернутися до Конституційного суду треба зібрати відповідну кількість підписів. Ну я йду, як в церкві з шапкою, збираю підписи.

Хто дає підписи: ну всі наша фракція — зрозуміло, з «Батьківщини» значна кількість людей, «Удар» — жодного. Ми збираємо підписи, подаємо до Конституційного суду. Далі в Конституційному суді є представник Верховної Ради, є представник уряду, є представник президента. Представник президента жодного разу від 2014 року до 2018 не з’являється на судові засідання.

Це, здається, був Князевич тоді, якщо я не помиляюся?

Де?

В Конституційному суді.

Я не пам’ятаю. Він жодного разу не був. І весь час питали, чи ми проводимо без цього, так, проводимо. Бо навіть тепер, коли слухали мовні питання, обов’язково був представник президента. Тобто це була повна ігнорація того. Далі, коли вони ухвалюють мовний закон? Вони мовний закон ухвалюють в період між першим туром і другим туром виборів.

Це був єдиний його спосіб ще стрибнути на свою електоральну нішу, бо він втрачав вже все. І він ту електоральну нішу свою знайшов тільки у Львівській області і більше ніде. І ніколи він її вже не відтворить, тому що ми можемо нарікати, Сергію, на наших людей, але наші люди ненавидять фальші і лицемірства.

Вони можуть сприйняти все що завгодно, можуть голосувати за президента Януковича, ось він такий, вони можуть голосувати за того ж Зе, вже вони не подарують фальшивості. А тут фальшивість була в зашкварі.

І останній нюанс, коли він приїздить до Львова і Львів перекривають так, в мене склалося таке враження, що у Львові проголосили ЛНР какую-то, ще одну республіку: все у воєнній техніці. І він заходить під славень націоналістів: «Родились ми великої години», і збирає тусовку допущених до нього людей.

Це шок. Ще ніхто не приїжджав в такий спосіб до Львова. І це єдина територія, де він зібрав ці свої голоси. Тому що локалізація фарисейства там дуже висока. 

Скасування цього ганебного мовного закону Ківалова-Коліснiченка, ви пам’ятаєте, які це були часи, 22-го щойно фактично ховали Героїв Небесної сотні, 23-го вже на сході в принципі відбувається так звана «руская вєсна», вона вже набрала обертів до цього часу.

І ухвалюються і скасовується закон і одразу російські наративи летять на «неокрепшие мозги» мешканців сходу, що от дивіться, зараз там Фаріон зі своєю компанією ухвалили цей закон. На вашу думку, чи не було це необачним трохи з точки зору політики? 

Ні, абсолютно. Не існує, Сергію, поняття «з точки зору політики» и з точки зору іншої. Існує поняття тільки одне — «з точки зору правди і з точки зору сили нації». Це фундаментальні питання.

Ви визнаєте, що ви от цією дією російські наративи, що «зараз вас тут російськомовних заженуть за плінтуси», що ви їх трішечки посилили?

Ні. Я так не вважаю. Я вважаю, що російські наративи до того часу будуть впливати на нас, поки ми на них будемо зважати. Це так як, наприклад, чого ви зважаєте, от є таке правило, прізвище Петрів. У родовому відмінку правильно буде Петрова, а оскільки ми ще підключені до московського компасу, то ми тоді будем казати, виходить, що він у називному відмінку Петров, а не Петрів. А я тоді їх питаю, а звідки ви знаєте, що у нього Петров? Тобто ми постійно себе з ними порівнюємо. 

Так. Для мене оце постійне підсвідоме опонування москалям взагалі дивне. Оці ютубери наші, які там російською щось пояснюють. 

Це ментальна залежність. Це поразка. З якою мотивацією я йшла у Верховну Раду? Я абсолютно зреалізована людина, є, можливо, люди, які не реалізували себе в якiйсь іншій сфері і пішли в політику, я ж зреалізована людина, і не я прийшла в «Свободу», це сам Тягнибок сказав, це «Свобода» прийшла до мене. І «Свобода» наполягала, щоб я з ним йшла.

Я казала: «хлопці, ви що, взагалі-то я хочу дисертацію писати і так далі». Але ми, успішні українці, маємо це робити, я не шкодую. Стус: «нема меншого и більшого зла». Тому коли ми будемо весь час зав’язані на порівнянні з Росією, ми ніколи не станемо самостійними.

Основне завдання, яке я ставила перед собою як депутат мажоритарник, яка йшла у 2012 році, перший пункт — скасувати закон Ківалова- Колісніченка. І я його виконала. Я це завдання виконала. Якщо Турчинов не підписав цієї постанови про скасування того закону, то я пішла далі, через Конституційний суд. 

Якби ви його не зробили, щось змінилося б? 

Звісно, що змінилося б. 

Я маю на увазі, щось змінилося на Сході? Дуже багато людей прив’язують от скасування цього закону. Починають щемити російськомовних.

А хто такі російськомовні? Немає поняття «російськомовні». 

Ніколи не треба ставити питання людям на Сході, які висувають якісь претензії. 

Слухайте, я просто виконувала свою роботу, як людина, яка вважає, що без мови не існує нації. Це було моє завдання номер один, і я його виконала. 

Україна матріархальна чи патріархальна країна?

Ну є прислів"я: народ скаже як зав"яже, що жінка шия, куди поверне, туди і голова. Я стою на тих засадах, що чоловік і жінка мають змагатися в бажанні догодити один одному. Не протиборствувати.

Але є в Україні культ патріархату.

Ні, є в Україні культ матріархату. Жінка тримає три кути, а чоловік один. Ще один фразеологізм. Він же не просто так народився. За що воюють чоловіки, які йдуть на фронт і коли вони воюють? Вони воюють тоді, коли мають тил. Коли цей тил треба захистити. Якщо в тилу біда і якщо жінка не може втримати тих три кути, не знаю, чи буде мотивація воювати. Бо ми воюємо за своїх дітей в першу чергу.

Є різна форма війни. Хтось воює на інформаційному фронті, хтось воює зі зброєю в руках, хтось воює українським підприємництвом. Але все, що ми робимо, ми робимо в першу чергу задля наших дітей, тому що немає більшого щастя, ніж діти. Але ще є більше щастя, то вже навіть не щастя, то чудо, то наші внуки.

І це тремтіння, яке ти відчуваєш, бачачи перед собою оце маленьке створіння, ти розумієш, що це останній дар в твоєму житті, який ти можеш бачити, то ти максимально збираєшся, щоби зробити щось для цієї дитини. І щоб ця дитина не лишися ту землю. Бо коли ми кажем «Слава Україні», ну то прославляй її. Чим? Ну то ділами своїми.

Отак як той чоловік прославив (показує на портрет Сковороди). Він сказав: «Коли ти німець, то німечиствуй, коли ти француз, то французуй, коли ти русин, то будь ним». Розумієте, ось вона ця націоцентричність у філософа, який найкраще знав Біблію і найкраще про неї сказав, що це найнадійніша пристань для кожного з нас і найрозбурханіше море.

Тобто коли перед тобою дурень, який сенс казати, що «ти дурень», а нижче фраза: «коли перед тобою дурень, скажи йому, що він дурень, щоб він не думав, що ніхто не знає, що він дурень». Тобто думай. Ти маєш оцю суперечність. І він це розкішно показав.

Повертаючись до матріархату. Що в Україні загрожує жінці найбільше?

Вона сама. Найбільшою загрозою для кожного з нас є наші внутрішні поразки. Поразки на рівні мислення, поразки на рівні людей.

Це, так би мовити, суб"єктивна сторона, а з точки зору соціальної? Ну зараз існує купа рухів різних, зокрема феміністичного спрямування, які борються за те, щоб жінки були рівними, за те, щоб отримувати однакову зарплату, за те, щоб мати рівні права щодо умов праці, і таке інше.

Ви знаєте, для мене будь-яка боротьба не має статевого характеру. Я не вважаю, що чоловік бореться за щось інше, ніж бореться жінка. Ось я сиджу перед вами як пані, скажемо так, я ніколи не відчувала за все своє політичне життя, хоч в політику я прийшла абсолютно не свідомо, що я мала якісь перешкоди.

І той фемінізм в такому гіпертрофованому варіанті, який зараз у нас відбувається, він не має у нас жодного природного коріння. Тому що українська емансипація, вона завжди мала дуже серйозне і класне підґрунтя, якого не мають теперішні рухи. І знаєте, яке це було підґрунтя? Найприродніше. Те, що існує жінка у своїй природі і чоловік існує у своїй окремій природі, це найкраще, що може бути у світі.

Що ми все таки біологічно різні і ментально у нас також є специфіка. Так от, що є для мене основою будь-якого жіночого руху, і в Україні жіночий рух завжди з цією основою йшов, на відміну від того, що ми маємо зараз, я вважаю, що це збоченство, — те, що ми маємо зараз, він завжди мав націоналістичне підґрунтя.

Тобто жінка, я зараз назву тих жінок, вона завжди воювала за національну Україну, вона завжди воювала за національно-патріотичне виховання. Вона ніколи не воювала просто за якесь право реалізації себе. Вона завжди в першу чергу була її величність українка.

Почнімо із Софії Окуневської. Софія Окуневська хотіла здобути освіту. В Австро-Угорській імперії вона не могла здобути медичної освіти. Вона поїхала вчитися в Швейцарію, закінчила там і повернулася в Україну. І несамовито вплинула на свою своячку Ольгу Кобилянську, щоб вона писала не німецькою мовою, апелюючи до неї: «ти русинка, чого ти пишеш»?

Розумієте, тобто наш фемінізм на межі 19-20 столітть, він мав українське обличчя. А яке обличчя має ось це, я не знаю. Коли мені в закон прописують, що 30% жінок мають бути у виборчих політичних списках, мене це ображає. А чого 30%? Ну тоді ділимо порівну. Ми так будемо ділитися разом з чоловіками, ну не треба.

Як казав геніальний Донцов, заганяти нас в гетто чоловічих організацій і в гетто жіночих організацій. Ми нічого один без одного не зробимо. Ми можемо перестати агресувати один щодо одного? Ми можемо навчити себе любити один одного, віддаючи? Я чомусь з цим ніколи не мала проблем.

А якщо б у мене так проблема виникла, ну то, напевно, з тим чоловіком, в якого є комплекс перед жінкою. А нащо себе так поводити, щоб він мав комплекс?

Сучасні українські феміністки, вони беруть собі на прапори, на хоругви Кобилянську. 

Я думаю, що якщо би Кобилянська воскресла, вона би була в шоці від того, які феміністки її беруть на свій прапор. Кобилянська була дуже ніжна, дуже делікатна, вона дуже хотіла мати родину, вона усе своє життя була закохана в одного чоловіка, вона була не гендернута, розумієте. Вона мала оту націоцентричну вертикаль. Вона одна із опор української класичної літератури.

То одне іншому не заважає? 

Звичайно, так. Ну це 30% в списках, оце захисників і захисниць. 

Ну добре, чому в Україні не було досі жінки-президента і коли буде? У нас суспільство, на вашу думку, готове до цього? Воно сприйме жінку президента?

Це цікаве запитання. Одна пані ледь не стала президентом. Я думаю, щоб вона не стала президентом, була задіяна тоді величезна машина, щоби посунути її. І посунули, так би мовити. Ну українці трошки такі хитруваті, вони начебто в хаті дають повністю владу жінці, а коли вона хоче видертися на вершину, що значить хоче, коли вона реально внутрішньо готова до цього. Я не вмію дати відповідь на це запитання.

Тут радше це про недовіру в жіночі сили чи підсвідоме якесь прагнення патерналізму? А патерналізм завжди асоціюється чомусь з чоловіками. Я маю на увазі політичний патерналізм. Тобто от як було, що прийде президент, чому боялися, коли були президентські вибори, що був там Порошенко, але там свої недоліки, але це батя, він там щось розрулить, в такому плані. 

У нас вже один батя був, якому казали: «Батя, я стараюсь».

Так, який там десь зараз розрулює під Москвою. 

Наше суспільство взагалі, чесно кажучи, обирає щось таке дуже дивне, проти чого потім починає інтенсивно боротися і врешті решт рятує країну. Розумієте, в чому полягає парадоксальність української політики? Я згадую одного видатного українського діяча Адама Киселя, який в 17 столітті казав, що українці — це велика бестія без голови.

Що означає велика бестія без голови? Бестія — це тварина без голови, що це означає? Без голови. Провід у нас якийсь катастрофічний весь час, але сила наша полягає в тому, що тіло постійно рухається, бореться, змагається, виходить на Майдани, потім нарощує знову якусь дебільну голову, потім знову ту голову відсікає і далі продовжує боротися. І от це бестія без голови.

Я би не розглядала це в протиборчому контексті, чоловік чи жінка. Навпаки, мені здається, що українське суспільство шукає цю жінку, яку воно хоче бачити в найвищих прошарках влади. Але я не хочу, щоб ця жінка була просто жінкою за квотою 30%.

Ви хочете, щоб це було в конкурентній боротьбі.

Я хочу, щоб це було конкурентно, я хочу, щоб це було природньо і я хочу, щоб це не шкодило нашій природі, жіночій природі і чоловічій природі. Щоби наші діти не страждали від того, що ніхто ніколи дитині не заступить материнства. І я разом з тим категорично проти того, коли хтось бажає жіночого щастя, я тоді запитую, що це таке?

Бо немає більшого щастя для чоловіка, на мою думку, ніж бути батьком, так само немає більшого щастя для жінки, ніж бути мамою. Отут не треба робити цього переакцентування. І не треба протиставляти. Знаєте, як казала перша жінка-офіцер у світі? Це взагалі фантастіш, це була українка, це була Олена Степанів.

Коли вона пройшла Першу світову війну як Січовий стрілець, тепер би ці гендернуті обізвали її стрільчинею, то що вона потім написала в свої спогадах? Вона написала: «Я не вважаю, що жінка має воювати». Якщо вона була першою жінкою-офіцером у світі, то сьогодні у нас, здається, понад 1000 жінок. 

У нас? 30 000 — 15%, здається. 

15%. Тобто пройшовши через усе пекло війни, пройшовши через репресії, скільки вона там відсиділа, щонайменше років 10. 

Вона, здається, у 1978 році померла. 

Так. Вона зробила такий висновок, очевидно, на чомусь базуючись. Фізіологія жінки все-таки інша, ніж фізіологія чоловіка. Сам бронежилет носити на 50 кілограмах своїх — це трошки складно. І зброя, яка важить. Можливо, є жінки, які важать 70, але я якось так вважаю, що жінка — це все-таки таке створіннячко, яке має мати адекватну сферу реалізації себе. Я не заперечую і з пієтетом ставлюся до тих жінок, які воюють, але у нас є також й інші фронти. 

Я згоден. Я дуже поважаю тих жінок, які воюють. Я багатьох з них знаю. В тому числі у мене була і Олена Білозерська. Але от якщо взяти так суто наглядно, я б не хотів би, щоб це було. 

Я також так на це дивлюся. В мене росте двоє онуків, і я бачу, як моя доця віддається тому процесу виховання. І от уявіть собі, вона йде до війська воювати, і хто має виховувати тих дітей? Чоловік її? Я маю виховувати? Так не має бути.

Військова праця в умовах війни і військова праця просто це ж різні речі. 

Так. Але тут має бути, напевно, якщо тебе рве до того, якщо ти покликана. Крім Олени Степанів була і Галечко, здається, прізвище її і інші. Я, до речi, хочу про них зробити окремі студії. І була Марія Бачинська, яка належала до Січової чоти. Це був феномен у світовій історії, коли жінки пішли у Січове стрілецтво. І чоловіки-стрільці були категорично проти того, щоб Олена Степанів пішла воювати, вона мусила підстригтися під хлопця. Вона була перша, але вона зробила такий висновок.

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Страны закрывают границы с Южной Африкой из-за нового штамма COVID-19 «Омикрон»

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

В Николаевской области произошел взрыв в доме: два человека погибли, три пострадали

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

В США блогер воспроизвел «Игру в кальмара» с вознаграждением в $456 тысяч

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Зеленский подтвердил, что летал в Гуту с Ермаком, однако без «циган и медведей»

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Срок сертификата в 9 меясяцев и бустерная доза: ЕС меняет правила для COVID-сертификатов

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

Европарламент признал ответственность Кремля за действия ЧВК «Вагнера» и поддержал усилия Украины в задержании боевиков

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

МВФ подсчитал возможные потери Украины в случае запуска «Северного потока-2»

РАЗБОР ПОЛЕТОВ

«Метан давно зашкаливал»: в России от взрыва на шахте погибли 52 человека. Это произошло через неделю после главной проверки технадзора

РАЗБОР ПОЛЕТОВ

Пресс-марафон Зеленского: госпереворот с Ахметовым, экс-глава разведки Бурба и «вагнеровцы»

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Украина — прекрасна: Эд Ширан снял клип в Киеве

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Это обычная практика, согласно протоколам — Монастырский о вертолете для юбилея Ермака