Співачка та солістка Go_A Катерина Павленко: я сприймаю все, що відбувається, як можливість

Співачка та солістка Go_A Катерина Павленко: я сприймаю все, що відбувається, як можливість

Вона також вважає, якщо людина намагається говорити українською мовою, то це має викликати повагу, і треба підтримувати цю людину.

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» українська спiвачка, фольклористка, композитор, автор пiсень та солiстка групи Go_A Катерина Павленко розповiла про дитинство у Нiжинi, популяризацiю української мови та згуртованностi, хейтерiв, тренди i Євробачення.

Існує теорія, що цей ефект «морнінг глорі», ну людина прокинулася відомою, він вбив набагато більше артистів, ніж героїн з алкоголем разом взятих. Вам 32 роки, правильно?

33. 

33. Це такий доволі зрілий вік для артиста. Правильно?

Угу.

Якщо з ветеранами сцени не порівнювати. Тобто ви отримали славу в тому віці, коли запаморочення від успіхів, воно вже менш ймовірне, або не таке разюче, не таке брутальне. Менше з тим, у вас паморочиться в голові від цієї слави раптової чи не сприймаєте її як раптову?

Я не сприймаю цю славу як славу. Я сприймаю все, що відбувається, як можливість. 

Тобто це результат вашої праці і все?

Моєї, людей, які брали в цьому участь. Розумієте, якщо мені це впало на голову просто так, хтось мені там купив пісню, написав за мене музику, зняли кліп, сказали, як мені треба посміхатися в кадрі, сказав, що я маю робити на сцені, сказав, як я маю співати, поставив мені голос і все це зробив і дав ще бабла на це, типу на, їдь, ставай зіркою, то, можливо, запаморочилося би.

Я не знаю. Я можу судити тільки по собі. Я не знаю, як там у інших людей. Я цей шлях пройшла з самого початку. І я знаю, як це все дається, тому, мені здається, з моєї сторони було б безглуздо ставитись до цього, як до якогось шаленого успіху і слави. Тобто слава — це останнє, про що я думаю, коли я роблю щось у цьому житті. 

Ви тривожна людина?

Ні. 

Вас взагалі щось тривожить? 

Ну якісь глобальні речі, можливо, тривожать. 

А в цій країні?

Звісно, тривожать. 

Які процеси або які люди?

Ну нещодавно я брала участь у виставі «Крим, п’ята ранку». І коли я почала читати сценарій, я зрозуміла, що все відбувається от зараз, в нашій країні, з людьми, які живуть в наш час. І дуже багато людей навіть не підозрюють, що є люди, яким 15 років дають ув’язнення за те, що вони просто щось написали у Facebook чи просто знімали на телефон якісь правопорушення, які просто намагались зафіксувати те, як інші люди порушують права інших людей.

І їм дають по 15 років, по 20, довічне. А є люди, яких ловлять на корупційних схемах, які вбивають нашу державу, і їм дають домашній арешт. А потім чекають, поки це все зникне з інформаційного простору, і беруть і просто тихенько випускають. 

А кому у нас дали 15 років? 

Ну якщо цікавитись темою кримських татар. 

А, це мається на увазі на окупованій території. 

Так. І звісно, мене це бентежить. Мене бентежить дуже багато процесів. Але можна просто закотити істерику і кричати, що навколо зрада і що життя бентежне і пропускаючи це через себе… Я правда пропускаю це через себе. Але зараз я намагаюсь пропускати це через себе трошки по-іншому.

Бо одна справа сісти, схопити голову в руки і кричати, що все пропало, а інша справа зібрати себе докупи і подумати, що ти можеш виправити в цій ситуації, як ти можеш бути корисним для того, щоб щось змінити. А для цього треба спокій.

Я читав, що ви росли в злиднях, в бідності, ну так це подають принаймні ЗМІ. Я читав всі ці історії, коли у вас не було скла в будинку, заклеєні вікна, оце все. 

Я думала, хоч у вас не буду про це говорити.

А я і не хочу говорити про це. В мене питання інше, а кого ви вважаєте винним в цьому? 

Нікого. 

Так сталось? 

Я не можу звинувачувати людей у тому, що їхній світогляд сформувався так, що вони вважали, що те, що відбувається, це нормально. 

Необов’язково звинувачувати людей, можна звинувачувати суспільство, державу, що завгодно, Бога. 

А навіщо? Який в цьому сенс? Тобто що це змінить? Знаєте, я коли щось роблю у своєму житті, то я ставлю собі короткі питання: «Щоб що?». Тобто, ти щось робиш, от я сьогодні думаю, вдягну я оці сережки на інтерв’ю. Вдягла, дивлюсь на себе і думаю: «I що? А воно треба? Ці сережки. Щоб що?».

Ні, ну так можна далеко зайти. 

Я про побутові, дрібні штуки. А якщо говорити про якісь глобальні речі, а тим більше про суспільство, то можна, звичайно, звинуватити його в тому, що от воно не звернуло уваги на мене. Ну так, я ж не одна у цьому світі живу. Можливо, вони звернули увагу на когось іншого. Я ж не можу зробити так, щоб люди звертали увагу на речі, які важливі для мене. 

Я з вами згоден. Це здоровий прагматизм, він мені імпонує. І я навіть сам намагаюсь всіляко в собі його вирощувати і плекати. Розкажіть про місто, в якому ви виросли. Що це за місто? 

Ніжин. Ніжин — це ідеальне місто, в якому може вирости творча особистість. Їх там дуже багато. 

Чому? 

Бо там є все, щоб ти міг розвиватися. Там є музичні школи, там є прекрасна природа. Ну зараз там відбувається щось таке дивне, там щось каштани пиляють в центрі міста, щось там плитку кладуть. Розумієте, процеси, які відбуваються в кожному провінційному містечку, коли децентралізація дає можливість бюджетом розпоряджатися на містах. Щось робиться.

Знаєте, там дивно, я хотіла повстати проти якихось ситуацій. Потім подумала: «Щоб що?». Там в коментарях люди пишуть типу «все кльово, молодець мер, класно все робить, хоч щось робиться». Ніжин — це таке місто, в якому так давно нічого не робилось. Там просто історичні будівлі, взяли повставляли туди пластикові вікна і зробили якісь магазини, ігрові автомати, ну зараз вже позачиняли.

Варварське просто ставлення до історичних об’єктів. Є купка людей, які намагаються це все зберегти. Отакий типу зараз Ніжин. Я пам’ятаю свого дядька. Він був теж такий активіст, намагався зберегти там річку, там якісь виставки вони там робили. Там Ніжинський ярмарок у нас дуже знаменитий, і з дитинства ця згадка про Ніжинський ярмарок — це те, що там була виставка художників.

І для мене цей Ніжинський ярмарок асоціювався з виставкою художників. Я туди завжди ходила з дядьком. Я стерегла картини там, спілкувалася з іншими художниками, це була класна тусовка один раз на рік. І також в мене Ніжин асоціюється з класними концертами. Там були досить потужні творчі колективи. І дитяча хореографічна школа, і хор в музичній школі.

Тобто творча еліта там присутня. От. А зараз все перетворилося на ярмарок, де ставлять палатки з шашликами. Запрошується якась зірка, про яку всі забули. Або там стоять якісь тьотєнькі і під фанеру співають російські пісні. Це те, що було останнє. Там дитина може народитись і вирости творчо. Особливо коли я там жила, там була рок-студія при школі.

Тобто там були всі умови для того, щоб дитина обрала собі якийсь творчий шлях і розвивалася в ньому. Тільки питання в тому, коли дитина закінчує хореографічну школу, то треба щось робити далі. І треба брати і просто їхати звідти. Бо далі там робити немає чого.

Який колір домінує у ваших дитячих спогадах? 

Зелений. 

Зелений як колір весни, в такому плані щось? 

Більше літа. Або такого, знаєте, травня. Коли листя найзеленіше. Ще не вигоріло, тільки розпустилося, але вже достатньо. 

Якою мовою говорила ваша сім’я? 

Ніжинським суржиком.

Суржиком? В пропорціях російської і української?

Він досить російський, але і досить український. Тобто там «елєктрічкі», ну тобто таке пом’якшення; «гуркі» — наше слово, ніжинські гуркі.

А ви якою мовою говорите? 

Нещодавно мені поставили питання, якою мовою я думаю. Зрозуміло, що все ж таки я думаю ніжинським суржиком. 

Прохасько питав своїх читачів колись, якою мовою ти бачиш сни. 

Так, у мене в снах якось я не пам’ятаю, якою мовою. Сни ж це ж трошки інший вимір. Сни — це те місце, де не потрібно одягати якісь явища в слова. Просто щось відбувається. 

Ви колись стикалися з людьми, чи можливо ви відчували, коли україномовні люди в Україні почуваються, як сказав один з героїв цієї програми, як в мовному гетто.

Ви ніколи не думали, чому, от скажімо, в Києві українська, якої стає дедалі більше, це я вимушений констатувати, і є відповідні навіть дослідження, але це здебільшого мова продавчинь, хатніх помічниць. Дуже, дуже, дуже рідко таксистів. Шиномонтажників. Ні? Ви на це не звертали увагу?

Мені дуже багато україномовних таксистів трапляються. Стосовно себе, останній раз я відчувала такий якийсь утиск в дитинстві, коли ми з меншим двоюрідним братом вирішили говорити українською. І я пам’ятаю, що були якісь питання. В Ніжині, якщо ти крутий, то ти російською говориш, якщо не дуже, то ніжинським суржиком. І всі намагались російською мовою говорити.

У нас старший брат поїхав у Полтаву, привіз нам звідти диски «Океан Ельзи», «Друга Ріка», «Фактично самі», «Димну суміш». І ми такі послухали: «О, круто». Він почав говорити українською мовою, хоча він російськомовну школу закінчував у Ніжині. І я пам’ятаю, що ми тоді з братом теж такі: «О, класно!». Для нас старший брат був просто такий авторитет. Він нічого поганого не порадить.

І ми почали говорити українською мовою. І я пам’ятаю, що на нас всі так дивились, тіпа: «А чого?». У нас просто українською мовою тільки в школі розмовляли на уроках. І типу: «Ну окей». Але ми ходили і нам було там в кайф. Ми відрізнялися від всіх.

І я пам’ятаю, що я в Чернігові в тролейбус зайшла і почала говорити українською мовою і хтось мені там в спину сказав «Бандера» чи щось таке. В Чернігові. А я спочатку навіть не зрозуміла, в чому прикол, і я, мабуть, тоді навіть і не знала, хто такий Бандера. У нас історія тоді трохи по-іншому викладалася. 

Ну якщо взяти те, що у нас називається шоу-бізнес. Ця от естрадно-музична вся тусовка. Вона переважно російськомовна чи україномовна? От виходячи з вашого особистого досвіду. 

Російськомовна. Я зараз кажу, можливо, непопулярну штуку і, можливо, ту штуку, на яку нам всім хотілося б закрити очі і повірити в те, що цього немає, але коли вимикаються камери, то дуже рідко люди лишаються україномовними. Дуже рідко. І навіть якщо ти приходиш і вся знімальна група говорить українською мовою, ти говориш українською мовою, і всі говорять українською мовою. І це стається дуже швидко. Навіть ніхто не помічає. 

В мене була така ситуація. Я колись працював на великому ток-шоу і у мене зчепилися в ефірі два міністри. Один російськомовний, інший галичанин, відповідно україномовний. І вони там так скублилися, погрожували один одному, я там на тебе в суд подам, я напишу на тебе заяву.

Щойно оголосили рекламу, україномовний міністр підійшов до російськомовного екс-міністра тоді вже, і сказав: «Не, ну что ты начинаешь, пошли покурим». Це просто зайвий раз доводить, що в різних сферах, пов’язаних з публічною діяльністю, це, на превеликий жаль, працює саме так.

Але ж дуже часто буває так, що людина починає говорити українською мовою зі мною і я бачу, що вона старається. Ну поки міністри йдуть покурити після того як на камери посварилися, а є ще люди, які не розуміють, що міністри міністрами, вони там можуть показати нам будь-яку картинку, але нам треба самим в першу чергу залишитись людьми.

І мені здається, якщо людина намагається говорити українською мовою, то це має викликати повагу і треба підтримувати цю людину. Так само, як і українську мову треба підтримувати. Просто у нас дуже багато хто починає тикати і сміятися з цього. І оце проблема. Коли починають мірятись, хто більше українець. В коментарях особливо. Ну в очі ж ніхто не скаже.

І це дуже сумно, бо людина і так якби намагається українську мову вивчити, а тут стикається з такою агресією. Я дуже прекрасно розумію людей, яким зараз важко перейти на українську мову. Зараз я вчу англійську мову, і я знаю дуже багато слів. Можу читати книжки англійською мовою. Але я не можу говорити.

Мені складно, бо це теж мають якісь нейронні зв’язки сформуватися для того, щоб в тебе сформувалася саме мова. Тому, мені здається, цих людей треба просто підтримати. Ну тих, хто хоче. Багато є агресивних людей. Розумієте, світ такий, так працює інформація, що коли стається щось погане, то всі це помічають і починають акцентувати на цьому увагу. А коли щось хороше стається, то люди інколи не здатні цього помітити. 

Ви сказали «в обличчя ж ніхто не скаже, тому говорять в коментарях». А взагалі про що це явище, що це говорить про людей, на вашу думку? 

Я дуже багато разів стикалась з ситуацією, коли я бачила, як люди в інтернеті такі дуже борзі і пишуть доволі войовничо. А потім зустрічаються в житті, і я розумію, що це максимально закомплексовані люди. І через те, що закомплексовані, напевно, на собі, то треба кудись дівати свою агресію.

Насправді їх бісить не інша людина. Вони просто намагаються компенсувати невдоволеність собою. І це дуже велика проблема. Коли ти заходиш в коментарі і читаєш їх, то можна кожному поставити діагноз, не будучи психологом. 

Що або хто є найбільшою загрозою для України? 

Як би це сумно не звучало і, можливо, зараз в мене полетять різні штуки. Але мені здається, самі ж українці. Звісно, у нас є зовнішній ворог, дуже серйозний. Дуже серйозний і дуже безкомпромісний. І в якого, ми здається, чим більше за ним спостерігаю, тим більше розумію, що в принципі це просто такий бєспрєдєльшік. Якому взагалі все одно.

Українці зараз дуже сильно ненавидять один одного. І це значно послаблює нас перед ворогом. Тобто в нас є ворог, а ще у нас всередині. Тобто, розумієте, коли існує сім’я, і в сім’ї один одного підтримують, то навіть якщо дитина піде в школу і там хтось спробує її чимось образити, вона прийде додому і знає, що в неї є підтримка і вони всі разом вирішать цю проблему.

Мама їй скаже, що все нормально, тато скаже, що робити в цій ситуації, що відповісти наступного разу, і типу якось вони разом вирішать цю ситуацію. Якщо дитина піде в школу і їй там скажуть якусь штуку, вона прийде в сім’ю, а в сім’ї теж один з одним свариться, то це просто руйнує все навколо.

Нам треба самим зібратися до купи. Бо якщо навіть проаналізувати нашу історію. Більшість наших великих поразок і більшість подій, які вплинули на хід історії. Вони сталися через те, що ми не змогли домовитись всередині. 

Нажаль, нажаль. Ви когось ненавидите? 

Ні. 

Немає от такої антропологічної ненависті до когось? 

Немає. Мені вже 33 роки і я дуже багато людей зустріла на своєму шляху різних. І мені дуже складно когось ненавидіти зараз.

Ви колись хотіли когось вбити? Умоглядно. Я не говорю про приготування до скоєння конкретного злочину. 

Ні. Такого не було. Коли виникає в голові думка, що я бажаю комусь зла, то я починаю проводити з собою внутрішні діалоги і виховну роботу. Мені здається, це ненормально. 

Ще на стадії відбору до Євробачення у зв’язку з пандемією ви двічі фактично в цьому цейтноті інформаційному опинялись, саме на стадії відбору, ви зіштовхнулися з справжньою хвилею, хвилями навіть хейту. В побуті існує думка, що творчі люди дуже вразливі. Як ви з цим впорались? 

А я люблю, коли на морі хвилі, їх можна ловити і кайфувати. Як я впоралась з цим? Та ніяк. Обійшло стороною. Інколи до мене долітали якісь штуки, там коли дзвонять журналісти і питають, прокоментуйте нам. А той момент, я просто вже розуміла, чого я хочу.

Коли ти знаєш, хто ти, коли ти розумієш, коли в тебе немає сумнівів, що ти щось робиш правильно, то в принципі хейт, він тебе не зачіпає, бо ти ж знаєш, хто ти. Я не залежу від думки оточуючих людей. І якщо людина про мене думає погано, ну я ж то знаю, що я не така. Це її проблема. Вона мене не має стосуватись. 

Коли до цих хвиль хейту підключились ваші колеги по музичній сцені, якщо так загально дуже сказати, там Тарас Тополя, скажімо, виступив доволі агресивно. От нещодавно бачив, Іво Бобул, заслужений діяч сказав, що ви ніхто і звати вас ніяк. Це вас якось зачіпає? 

Ну Тополя… Ну я читала його пост. Ну він просто на той момент не розібрався, мабуть.

А потім? Ви порозумілись? 

Ну він же в цьому році зробив нові пости і написав, що ми круті. А стосовно Іво Бобула, то…

Осадочок залишився? 

Осадочок? Ні. 

Вам подобався Бобул колись? 

Мені пісня «А липи цвітуть» прям заходила дуже. Я по радіо її в дитинстві слухала і мені подобалася пісня. Я слухала радіо «Промінь». 

А зробіть кавер такий нормальний, щоб його порвало взагалі. 

Щоб що? 

Просто по приколу. Ну подобається пісня, чому не зробити. 

Ну дивіться. Якщо Іво Бобул вважає, що я ніхто і звати мене ніяк, то ну будь ласка. Я в принципі ні на що не претендую. Я ж не хожу, не кажу, що я звєзда. Він сам до мене просто підійшов і сказав, що я принцеса. Спочатку сказав, що я принцеса, а потім сказав, що я ніхто. Ну окей. Я посміхнулась і пішла робити собі каву. 

До речi, оця теза про творчих людей, про їхню вразливість, про якусь надзвичайну аномальну чутливість. Ви можете її підтвердити або спростувати? 

Я дуже сентиментальна, дуже вразлива, але це не стосується хейту. Це залежить від того, куди ти направляєш свій фокус уваги. Я вразлива стосовно якихось речей, тобто я пропускаю багато чого через себе, особливо раніше. Пропускаю багато речей через себе. Іноді речей, які взагалі мене не стосуються, і інколи пишу пісні, коли емоції зашкалюють. І це такий творчий процес.

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

США не отказывались от идеи отключить РФ от SWIFT в случае вторжения в Украину

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

В Польше призвали «Укрзализныцю» прекратить блокировку грузовых перевозок

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

В ВОЗ рассказали, что в этом году побороть пандемию не удастстя. Почти половину населения мира вакцинировали против COVID-19

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

Великобритания начала поставлять Украине легкое противотанковое оружие без предварительного афиширования

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

В Минэнерго хотят проводить торги льготным газом для производителей дважды в месяц

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

Война с Украиной вряд ли поднимет рейтинг Путина, избиратели думают о ценах, — Times

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Текущая волна COVID-19 может стать последней, требующей ограничений, — глава Pfizer

РАЗБОР ПОЛЕТОВ

Порошенко не избрали меру пресечения: судья находится в совещательной комнате уже четыре часа

НОВОСТИ

Готовят другие санкции: США и ЕС передумали отключать Россию от SWIFT, — Handelsblatt

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

Визит новой главы МИД Германии Бербок в Киев: меры против «Северного потока-2» и перезапуск Нормандского формата

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Чиновник Гостаможслужбы сбил насмерть 90-летнюю женщину