Володимир Кохан, «ХАЩІ»: українці самі винні в тому, що відбувається в Україні

Володимир Кохан, «ХАЩІ»: українці самі винні в тому, що відбувається в Україні

На його думку, все закручено: бiдні, бо тупі — тупі, бо бідні.

У новому випуску програми «Антиподи» на телеканалі «Ісландія» ведучий YouTube-каналу «ХАЩІ» Володимир Кохан розповiв про винних у тому, що відбувається в Україні, своє ставлення до нацiоналiстiв та занепад українських сел.

Що вбиває Україну найбільше? Який головний фактор небезпеки?

Напевно, скажу таку думку непопулярну, річ неприємну для багатьох, але першопричиною всього цього стану, який є в Україні, якби це не було жорстоко, це є населення України. Люди самі винні в тому, що відбувається.

За рахунок людської певною мірою бездіяльності або неправильного вибору, неправильних рішень, якоїсь бідності і тупості, бiдні, бо тупі, тупі, бо бідні, це все закручено. І потім зібрався якийсь величезний кавалок снігу і накручується, і накручується. І ти дивишся, що нічого неможливо зупинити.

А коли починаєш розмотувати, шукати причину до цього, все приходить до того, що свого часу народ був лінивий або пасивний або зробив неправильний вибір. І потім воно все накрутилось. За такі слова, напевно, найбільше не будуть любити українські націоналісти. Тому що це непопулярна думка. Але ж я знову говорю, це суб’єктивно, можливо, я не правий.

Нас же не цікавить думка дебилів, давайте говорити прямо, нас цікавить думка людей, які думають. Тому що свідомі українські націоналісти, які є носіями якогось певного інтелекту, вони ж розуміють об’єктивні проблеми і очевидні проблеми.

Якщо людина не розуміє чогось очевидного та об’єктивного, значить вона воліє жити в якихось інших вимірах, і це потім вже відбивається на цьому вимірі.

Скажу секрет, можливо, з 2009 до 2014 рокiв я вважав себе упоротим націоналістом. По суті був правим. Майдан мене перемінив, коли я зіткнувся з багатьма націоналістами і розчарувався в них, і все рівно до 2019 року в мене було значно краще ставлення до націоналістів.

Я жив в Кам’янці-Подільському на Хмельниччині і ті націоналісти, котрих я знаю, там вони і досі залишились, переважно ідейні люди, яким дійсно болить Україна. І я не вірив, чому з Києва всі хейтять націоналістів.

І коли у Києві тут пересікся з російськомовними малолєткамі на підкатах… В яких реально челюсті бігають від якогось фєна чи чогось, такі на підриві, і їх головна мета — просто комусь набити челюсті, каша в голові. Ну просто модно, мейнстрімно. Якихось стимуляторів нанюхатись і ганяти там по Києву. Домахуватись до гей-маршів, приходити бити. Що ти доказуєш, чувак?

Йди, я не знаю, «Швидко гроші» якісь трощи, які в кредитну кабалу втягують українців. Вони йдуть якихось там дівчаток-лесбійок десь на Банковій ганяють, б’ють. Це те, що я бачу в Києві. Але в мене дуже багато досі друзів, знайомих з правих сил, але це мої знайомства з 2009 по 2014 роки.

Ну тобто це люди свідомі?

В більшій мірі так.

Ну тобто це не ті, про кого ви розповідаєте, типу праві в пальоному Стон Айленді і з Моргенштерном.

Так. Вони ж реально слухають Моргенштерна. У них бірка Стон Айленд пальона якась. Багато. Але неможна ж так про всіх націоналістів в Києві судити, адже дуже багато таких, загальна картинка якась така. Якесь сприйняття. Блін, щось не те воно. Реально соромно стає. Думаю, піду на марш 14 жовтня. Та куди, для чого...

Мені розповідав син мій історію про чувака так само, який ходив у пальоному Стон Айленді і в нього спитали за шмотки, питають за шмот дуже часто, і якісь чуваки підійшли і він прикинувся глухонімим. Все, вони «а ну тіпа вибач, іди». І він йшов-йшов, пройшов 10 метрів, дістав навушники, ті побачили, догнали. Така була історія.

Він думав, що викрутився. Блін, а я ж нічого лишнього не сказав? Бо я ж живу в Києві. Зараз будеш йти і хтось «ай б*я, договорився». Хоча я інколи думаю, вони такі праві, але для правих тих самих ідей, для відновлення української історії, в знанні з історії, блін не хочеться себе хвалити.

Ну, «упа-унсо», все, тут багато про що сказано. А про Січових стрільців, хто такий Міхновський, Коновалець чи Дмитро Донцов, вони не чули в житті. Зате вони знають, що таке Stone Island.

Існує розповсюджена думка, в якій Україна постає такою жертвою багаторічного зґвалтування окупаційними режимами, російським, радянським. Як ви вважаєте, який з окупаційних режимів приніс Україні найбільше проблем, горя?

Ну, звичайно, у нас популярно звалювати все на совок. Це безперечно була трагічна доба, але як не крути, це теж почасти правда, нам пишуть в коментарях, що навіть житловий фонд сучасної України на 80% складається з радянських будов, залізні дороги, все. Тобто якусь таку індустріалізацію, механізацію, всі блага цивілізації по суті за совка були принесені. Але при тому і багато горя від них було.

От на мене, моя особиста думка, найбільш жорстким і жахливим окупаційним режимом все ж таки була Російська Імперія. Це після Березневих статей, коли остаточно розпалась гетьманщина, коли до нас прийшли «брати», от тоді почалось найбільше. У нас згадують зараз, що совки те, те, те знищили. Але будемо чесні, що в кінці 20-х — на початку 30-х років, оця політика декорінізації…

В той період, мені здається, було надруковано україномовних книжок бiльше, ніж зараз. Були зняті фільми україномовні. При владі в Україні керуючими в ЦК були на місцях переважно етнічні українці. Це кінець 20-х. Початок 20-х — так, там була величезна єврейська, російська, але переважно це були українці. І потім я почав нещодавно ритися в інтернеті, скільки в керівних органах совка було українців.

Це просто жесть. Там тільки головних було, там і Горбачев мав якесь коріння, і Хрущов. Там жесть. А ми спихаємо типо все на них. Російська імперія — так. Вона реально на офіційному рівні забороняла українську мову, чого совок ніколи не робив. А мова — це душа нації.

Мені здається, саме Російська імперія привила нам цей комплекс меншовартості, цього сільського холуя, котрий, приїхавши в місто, повинен підлаштовуватись під пана. Це і зараз триває. Це прослідковується і серед молоді, це жахливо. Особливо серед нєфорської молоді хіпстерської. Нєфори там, всякі хіпстери, вони ж завжди хочуть бути модими в тенденції, тренді.

І умовно в той Клозер піти на концерт і зустріти людей, щоб говорили українською… А потім починаєш порпатись там в них: Черкаська область, Вінницька, Рівненська, Львівська, чого всі російськомовні. І це тисне, тисне, оця глиба з кінця 17-го століття, і тривало воно до кінця Першої світової війни, коли Російська імперія на нас реально тиснула. Мені здається, що вона принесла найбільше горя.

Тому що цей самий Збруч. Вони ж прожили на 20 років менше в совку, але різниця вже одразу колосальна. В господарюванні, в бажанні мати приватну власність. Проект «Хащі» на Закарпатті чи у Львівській області, в Чернівецькій області, він практично неможливий. Там важко знайти покинуті хати і мертві села. Там немає рабської ментальності настільки.

Але чому, знову ж таки, тут привилася колгоспна ментальність? Не може щось вирости у несприятливому ґрунті. Так само той совок прижився, де адепти совка найбільше його відстоювали. Це ж центральна, східна, північна Україна. Де найбільше прокотилася Російська Імперія, де вона найбільший вплив свій залишила.

Яке місце з усіх ваших експедицій справило на вас найсумніше враження?

Кропивницька область оця, Кіровоградська. Можливо, там так співпало, бо ми в таку саму прохолоду їздили, як зараз. Плюс це була така певною мірою родово-пошукова експедиція. З другом поїхали. Я вивчав свого часу свій родовід, хто я за походженням, звідки. І знайшов, що моя прабабця у 1932 році, втікаючи від голоду, мігрувала в Одесу, почала жити в Одесi.

Вона була з Кіровоградської області. І я почав шукати її село. На карті його знайшов, на старорадянських картах. В гуглі його немає, ніде немає. Ми поїхали, почали шукати. А від цього села і сліду немає. Взагалі на кладовищі десь 10-15 хрестів залишилось, без табличок переважно. І нічого, просто голий степ навколо. Якийсь сумний такий, депресивний, жесть.

І село, там останній житель там щось у 1978 році помер. Ми ж багато знімаємо про вимираючi села. Я не можу всім в коментарях відповідати, росіян там багато заходить, знаєш, «шо там у хохлов», поржать заходять, подивитись, як нам всім погано. Вони не бачать, що в себе там робиться. І винять в тому, що от, доскакалися на Майдані, «ета ваша нєзалєжність» призвела до вимирання сіл.

Але ж ніхто не намагався банально підняти якусь літературу, вікіпедію галіму, просто інформацію підняти, відколи почали вимирати ці села, і розібратися в причинах їх вимирання. Села ж насправді почали вимирати масово в 1970-х роках. І цей локомотив, ця куля була запущена тоді, а зараз вона по інерції просто триває. Зараз глобалізація свободу дала.

Совок же штучно утримував цих селян, не даючи їм не паспортів, нічого. А потім їм дали свободу. Особливо за останні 10 років. Я це прослідковував з 2010 по 2020 рік, просто колосальний такий відтік. Мені здається, не існує ніякої статистики, цим ніхто не займається реально. Як на мене, це не складно. В кожне село подзвони в сільраду, зберіть реальну кількість населення. А не по виборцях, як вони рахують.

Блін, в моєму рідному селі на Хмельниччині, якщо я не помиляюсь, виборців десь 600 чоловік. Я сів оце з бабкою, яка там живе в селі, кажу «порахуй мені всіх людей в селі», вона порахувала, десь до 350 дійшли. Це з дітьми. Вони там десь прописані, десь там колись були з 1980 року. Може, там і в живих нікого вже немає. І півсела стоїть пустих хатів. Статистики немає.

Ми моментами намагаємось цю статистику зібрати. Ми були на Житомирщині, я почав рахувати, так там припадала 30 пустих, одна жила хата. Просто жесть. У нас в Чорнобильську зону їдуть фоткатись. Чорнобильська зона — це якийсь Дiснейленд. Хоча ми самі там знімали, намагались відчути щось. Цікаво, але там немає такої тужливої трагедії, як у всій іншій Україні.

Відчувається, що це був здоровий молодий організм, який в один момент просто переселили в інше місце жити. А в цих селах ти відчуваєш, що просто все потухло. Воно вмерло, і всім було байдуже.

Тобто там відчуваєш цю агонію навіть?

Так, для мене там моторошно і страшно, якісь емоції. А в Чорнобилі такого не було. Можливо, за рахунок туристів, там автобуси, там магнітики, тут шарфики, всi їздять, катаються. Ну Дiснейленд, Софійський парк в Умані. Там вже нічого нема, там растаскали все в тому Чорнобилі. Навіть в самих віддалених селах. Сталкери всякі. Там туристів вже більше, ніж, я не знаю, в Грибовці біля Одеси.

Вивезли все абсолютно. А от при цьому ніхто не хоче подивитися, що, умовно, від’їхавши 60-70 кілометрів з траси в бік 2-3 кілометри, і та же сама Прип’ять після Чорнобиля. Там немає п’ятиповерхівок, як в Прип’яті, але приватні будинки. А в Прип’яті ці штучні, набудовані в кінці 1970-х, вони, здається, духом людським не просяклись ці будинки. Ну такі пустишки якісь, пап’є-маше.

А ці споконвічні будинки старовинних українських сіл, які сотнями років були там. В них люди народжувались, вмирали, сім’ї були, місили хліб, скисало це молоко, ці запахи. Заходиш, і таке враження, що там запах той стоїть. І тут в один момент воно все відрізалось, тому що внук з тих чи інших причин став якимось російськомовним гопніком, змахався в Київ на Троєщину і там сидить. Йому начхати, він покидав свої фотографії рідних.

Для мене один з найсумніших випусків ваших проектів — це про Сумщину. Я коли дивився Сумщину, то я впізнавав там Луганщину. Луганщина так само межує з Росією, ви, до речі, на початку відео згадуєте те, що Сумщина посідає зараз перше місце за протяжністю кордонів.

На Луганщині кордон 800 кілометрів, а там, здається, 500 з чимось кілометрів. Особливо, коли побачив цю автостанцію. Автостанція — це насправді Красний Луч, є таке місто, зараз воно під окупацією, Зорянськ, тобто усі ці зникаючі місця фактично. І я це все впізнавав.

І в мене виникла думка, коли я переглядав це відео, чи не є це такий занепад, прокляттям прикордонних з Росією містечок та сіл. Скільки от в цьому занепаді Росії? Чи ми самі справляемося?

Одразу навскидку можу аналогічних три–чотири автостанції назвати: у Вінницькій або Хмельницькій області, Кіровоградській, Черкаській, які не мають ніякого кордону з Росією. Але чи є ця дифузія, проникнення цього російського? Звичайно, є. Нам потрібно більше досліджувати це. Насправді в прикордонних з Росією регіонах як таких ми насправді не були багато.

В нас ще попереду Харківщина, в нас попереду Луганщина, давно в мене, рік, напевно, висить, але за рахунок того, що всі хлопці працюють, лише по вихідних десь вириваємося, два дні, максимум три. Ми не можемо задалеко поїхати на Луганщину. Туди потрібно на 5-6 днів. Мене дуже вабить північ Луганської області, це Старобільськ, Новопсков.

Якось на Лук’янівці, місяців п’ять назад, я працював в хостелі адміном, пішов підпрацювати там за смішні гроші, але найбільша ціль була підтягнути англійську, щоб з іноземцями поспілкуватись. Було багато дуже людей зі всієї України. Весь час приїжджали, тут Охматдит поряд, дітей привозили в лікарню.

Я прямо таку соціологію робив, дивився, хто із населення по яких регіонах, як вони заходять, не знаючи мене, якою мовою вони говорять, як вони ведуть себе, коли я до них українською мовою звертаюсь, як вони на це реагують, чи переходять на українську. Це окрема тема.

Дві жіночки прийшли. Така цікава мова була, я зробив скан їхнього паспорта, дивлюся, що це десь з півночі Луганщини, зараз точно не згадаю, якесь село. В гуглі вбив це село, дивлюсь, а воно два кілометри від Росії. Українське село просто на кордоні з Росією. А мова у них така: а будьмо, а не зачекай, а чого ти там. І якось дивно, як в Радянських фільмах показували українську мову, якось так. Взагалі не суржик. Знаєш Курган Агрегат, вони з Харківщини, я не знаю, чи в них по приколу, чи в них так в Близнюках і говорять.

Взагалі у Міловому в принципі кордон по вулиці проходить. Просто на вулиці. Там колись була прокуратура, стара будівля ще. І умовно кажучи, людей арештовували в Україні, а туалет був на вулиці в Росії.

Я вважаю, що це ідеальний стан речей, просто щоб ви розуміли, як там все. Тому можете розраховувати на допомогу. Я б навіть до Сватова разом з вами з’їздив, подивитися і показати.

В мене в голові було: Луганщина — повністю російськомовний регіон. А вона каже «у нас все село так говорить». А я думав, що прикордонні села, вони всі російськомовні. І я дуже туди хочу поїхати, зняти фільм, я розумію, що там все вимирає, але прямо такий дух може підняти, от яка Луганщина насправді, а не те, що нам втюхують.

Я думаю, що ви будете приємно здивовані. Тому що північ Луганщини не була такою занепалою, а якраз була відносно повнокровною, і там були потужні фермерські господарства. Якраз це і стало причиною того, що там не пройшли референдуми…

Тому що фермери сказали, що «травень місяць, який референдум, чувак, ми вже кредити взяли, нам саджати треба». Приблизно так «руський мир» розбився об українську прагматичність на півночі Луганщини. Ну я так думаю. Плюс, звісно, хочеться вірити ще в ідеологічні якісь нюанси.

Ще випуск про старообрядців мене вразив, і вразив яким чином… Тому що частина моєї сім’ї, вони є вихідцями от саме з поселення старообрядців на Житомирщині. В моїй сім’ї я перший хрещений був. У мене навіть тато ще хрещений за старим обрядом.

Я от коли подивився, як люди розмовляють, то у мене виникало відчуття, що вони ж живуть там дуже довго, двісті років, вони якось примудряються зберегти свою ідентичність.

Натомість, коли українець, знову починаю говорити неприємні речі, але це факт, коли українець приїжджає до Росії, він асимілюється і розчиняється в місцевому етносі, в місцевій ідентичності. Можливо, це і добре, тому що ми більш адаптивні якісь. Чому так, на вашу думку?

Чому, не знаю. Завжди теж шукаю відповіді на це питання. Але це одна з основних найбільших бід українців.

Але ж в Канаді не так, в Америці не так.

Канада — окрема тема. Чому ми в себе в країні розчиняємось? Знаєте, як з вірменами, найбільше вірменське місто на планеті, там хтось каже Єреван, та нє, Москва. Я колись читав статистику, що в Москві, якщо так розглядати, то там до двох мільйонів етнічних українців.

В нас дехто примудряється в Хмельницький виїхати з Хмельницької області і починати розмовляти російською. А соціальні мережі, то, напевно, половина людей веде російською. Воно, звичайно, вже краще, краще стає. Я сам до 20 років був російськомовним теж. Я жив в Одесі, у мене сім’я говорила російською, але я переключався, приїжджав у село.

Коли я виїжджав на публіку, в Київ, на якісь концерти якісь готичні, то, звичайно, переходив одразу на російську. Я розумію цих людей. Я це інколи не можу пояснити словами, це комплекс, це відчуття, ну не хочеться виділятися. Людина все-таки стадна істота, хоче бути як всі. Рідко ж якісь такі фріки хочуть виділитися.

Тому що вважається, що українська — це мова села.

Умовно воно нав’язувалося багато років. І українська, вона все ж таки, напевно, лінгвістично звучить грубіше за російську. В нас говорять, що вона дуже м’яка. Я жив за кордоном, підпрацьовував в хостелах, волонтерив. Я британцю кажу «я говорю ось це російською, а ось це українською». Мені люди говорили «ваша українська грубіша».

Можливо, у нас мова така, бо завжди були такі пригнічені, а вони на піднесенні. Ще плюс в російській мові, чи плюс їхніх лінгвістів, їхніх філологів, чи просто народу, вони не цураються новизни, нововведень в мову. А у нас є багато оцих, я в себе у фейсбуці їх називаю «фаріонщики», оці такі упороті на мові. Десь одне слово скажеш, «що ти дакаєш, гидко слухати, немає в українські мові да, лише так».

Та чуваки, в кожному регіоні по-іншому, і це нормально. Що на Поділлі мотузка, то на Харківщині канат. І це не суржик, те що нам нав’язали. Суржик, суржик, давайте соромитися суржику. В Німеччині я якось офігєл, подорожуючи по Німеччині, що чуваки з Баварії не розуміли майже пацанів з-під Берліну. Я такий, та ну нафіг.

Закарпаття.

Та ми їх розуміємо все-таки. Мені здається, набагато більше. І от зараз по Житомирщині, там в Житомирщині своєрідний діалект. Є в нас суржик, звичайно, коли людина говорить там тіпа «щас мені навєрно нужно». Ну це явний суржик. Зараз важко, я не філолог, не лінгвіст, але відчувається, коли є діалект.

Людина соромиться діалектів в більшій мірі. Суржик же такий, по суті в українській мові в маси влився все ж таки з приходом совка. З приходом засобів масової інформації, з появою телебачення, коли люди почали масово їздити в міста. От моя прабабця все життя не виїжджала фактично за межі свого села. 

Ну і ще ж культивувався образ такого потєшного хохла, який говорить суржиком. 

Культивувався, але де, в деяких прошарках, в театрі. А раніше, коли люди були в селі ізольовані, їм було пофіг, хто з них насміхається, вони самодостатні були повністю. По телевізору диктор російською. То російською, те російською, той такий вумний поїхав офіцером став, чи військові дуже були в почоті багато років.

Поважають в селі кого, конюха Івана, чи того, хто дослужився до якогось старшини Збройних сил Радянського союзу. Він в формі приїхав і в селі всі ходять. І він російською. Він починає кидати ці слова. В мене бабці 80 років, і інколи вона каже там «нажар картошки».

Кажу, а твоя мама так само говорила «картошка»? Ні, мама моя говорила «насмаж бараболі». Бараболя — це знову ж таки діалект, бо українське офіційне — це картопля. Але у нас є крумпеля, є бульба, є бараболя. А от картошка — це вже суржик.

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Янукович оспаривает в киевском суде отстранение от должности президента после бегства из Украины

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

НАТО намекнуло России об участии в боевых действиях в случае вторжения в Украину

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

День памяти жертв Голодомора: 85% украинцев согласны с тем, что трагедия была умышленным геноцидом

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Страны закрывают границы с Южной Африкой из-за нового штамма COVID-19 «Омикрон»

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

В Николаевской области произошел взрыв в доме: два человека погибли, три пострадали

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

В США блогер воспроизвел «Игру в кальмара» с вознаграждением в $456 тысяч

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

Зеленский подтвердил, что летал в Гуту с Ермаком, однако без «циган и медведей»

НОВОСТИ

Срок сертификата в 9 меясяцев и бустерная доза: ЕС меняет правила для COVID-сертификатов

РАЗБОР ПОЛЕТОВ

Европарламент признал ответственность Кремля за действия ЧВК «Вагнера» и поддержал усилия Украины в задержании боевиков

$readalso[$i]->imageAlt
НОВОСТИ

МВФ подсчитал возможные потери Украины в случае запуска «Северного потока-2»

$readalso[$i]->imageAlt
РАЗБОР ПОЛЕТОВ

«Метан давно зашкаливал»: в России от взрыва на шахте погибли 52 человека. Это произошло через неделю после главной проверки технадзора